Додумався мій чоловік розповісти мамі, про мій “винахід”. Свекруха вже на наступний день зателефонувала з проханням. – Діти, тут така справа, я в лікаря була. Тепер мені не можна пішки ходити. – Ну так, значить так. Наступного дня чоловік помчав на роботу за мамою. Повернувся пізно, вона ж не відпустить сина голодного, а після і чаєм з оладками накормила. Та згодом ми її “розкусили”

ІНШЕ…

Додумався мій чоловік розповісти мамі, про мій “винахід”. Свекруха вже на наступний день зателефонувала з проханням. – Діти, тут така справа, я в лікаря була. Тепер мені не можна пішки ходити. – Ну так, значить так. Наступного дня чоловік помчав на роботу за мамою. Повернувся пізно, вона ж не відпустить сина голодного, а після і чаєм з оладками накормила. Та згодом ми її “розкусили”

– У подруги як було? Вона рот доньці відкрила, побачила нові зубки і здивувалася: дівчинка не кричала, спокійно спала ночами, нормально засинала.

А ось мені не пощастило – у нас був один з найгірших можливих сценаріїв: безсонні ночі, двогодинні заколисування на руках, соплі до пупа і рев. Навіть не рев – виття, – розповідає Ярина.

Перепочинок після різців був коротким: перші моляри полізли у Дмитрика в тринадцять місяців. І якщо раніше можна було заколисати його в колясці до сну, то з однорічним бунтарем такий фокус не проходив.

– Я помітила, що син добре засинає в автівці. І одного разу, замучившись укладати Дмитрика спати: витягла його з дому, посадила в автокрісло і поїхала збирати всі місцеві ями, щоб трясло побільше. Десять хвилин! Всього десять – готово!

Наступного дня я не стала перевіряти нерви на міцність, і, після вечірнього кефіру, ми відразу поїхали кататися по району. Часу знадобилося трохи більше – чверть години, але воно того варте. Автівка моя, куплена до шлюбу, в будні на ній їздимо ми з сином, чоловік працює в зупинці від будинку і ходить на роботу пішки, права у нього є, у вихідні він за кермом.

Так в сім’ї Ярини закінчилася історія з багатогодинною підготовкою до сну: кілька днів метод молодої мами працював безвідмовно. Зате почалася нова історія. Більш сумна.

– Чоловік, додумався, похвалився своїй мамі про мою вигадку. І вона відразу почала говорити: “Ой, а я тут до лікаря ходила. Ледве-ледве дійшла, так ноги болять! Мене відправили обстежитися, поки сказали скоротити навантаження, я не можу додому на автобусі їздити – йти далеко! Хочу, щоб ти мене зустрічав з роботи і додому відвозив!”

Я навіть зраділа. У моєму розумінні це виглядало так: чоловік садить в машину Дмитрика, їде за мамою, відвозить її додому і повертається до нас зі сплячою дитиною. Я займаюся собою, а не розсікаю по району. Всім добре, тим більше, що робочий день Тамари Василівни закінчується о дев’ятій вечора, якраз в потрібний нам час, – згадує Ярина.

Реальність не виправдала очікувань.

– У перший же вечір, я тільки-тільки випровадила своїх чоловіків, поставила набиратися ванну, плеснула туди пінки, як чоловік повернув сина додому. Сказав, що мама подзвонила і поскаржилася на кашель і температуру. Везти дитину в автівці з хворою людиною не ризикнули. Я витягла пробку з ванни і пішла заколисувати Дмитрика на руках.

Чоловік повернувся пізно – Тамара Василівна не пустила його без пізньої вечері, до якої додала чай з оладками. Він повернувся майже в одинадцятій, в цей час Дмитрик ще не спав. Я з порога вручила сина чоловіку. А потім, коли наш зубастик мирно сопів, запропонувала оплачувати Тамарі Василівні, яка вирішила ходити на роботу з “кашлем”, таксі до вирішення проблем зі здоров’ям.

Тамара Василівна від грошей на проїзд до будинку з комфортом відмовилася – навіщо гроші витрачати, якщо у її сина є автівка (формулювання була саме таким)?

– Добре, що чоловік у мене нормальний. Раз свекруха від запропонованої нами альтернативи відмовилася – значить, не так вже й сильно потребувала в поїздках на автомобілі. Ну логічно ж? Нормальна людина, в подібній ситуації, взяла б  таку допомогу і не створювала б нам проблеми з вечірнім сном. Але Тамару Василівну можна назвати нормальною людиною з великою натяжкою: вона вперлася – подачки їй не потрібні, нехай син її забирає і відвозить додому!

Чоловік відмовився: для Дмитрика машина потрібніше. Тоді вона почала закочувати багатогодинні істерики по телефону, телефонуючи моєму чоловікові по сто разів на день: ось, йому ми з сином дорожчі власної матері; я – погана мати, раз не можу заспівати колискову і нормально покласти сина спати.

Згодна – спосіб так собі, але ж працював! Чому я повинна була мучитися вечорами тільки тому, що свекрусі там щось в голову стукнуло? І яка їй різниця, як саме я організую нічний сон? Полаялися ми тоді так, що іскри до сьогодні летять. Я впевнена, що все у неї нормально було з ногами: пристрибала ж, щоб особисто мені в обличчя висловити, на автобусі приїхала, нічого не боліло.

Зараз у Дмитрика повний рот молочних зубів. Проблеми з їх прорізуванням залишилися в минулому. Але конфлікт з Тамарою Василівною як і раніше не вичерпаний: жінка образилася на сина за те, що він вважав за краще не її інтереси, а інтереси дружини і сина.

Пропозиція оплачувати таксі благополучно забута: Тамара Василівна не забуває плакатися подругам про підкаблучника-сина і криворуку невістку, яка не в змозі нормально сидіти вдома з дитиною.

А улюбленою приказкою бабусі Дмитрика стала фраза: “Виховуєш-виховуєш, а толку? Я, он, вже виростила”

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Добавить комментарий