Донечко, а ви нас звозите з татом до лікаря? А на озеро? А в супермаркет і на ринок закупитися? – мама мені мало не щодня. – Але ж мамо, ви з татом відмовилися пів року тому допомогти з покупкою “марної” і непотрібної машини, зате зараз безкінця просите вас кудись звозити! Коли ми з Дімою збирали на машину, мої батьки тільки хмикали. Коли дізналася, що сестрі вони додали грошей на покупку дачі, стало неприємно

ІНШЕ…

Коли ми з Дімою збирали на машину, мої батьки тільки хмикали і відмовили нам докласти певну суму, нам тоді дімин брат позичив. Зате тепер:

– Донечко, а ви нас звозите з татом до лікаря? А на озеро? А в супермаркет і на ринок закупитися? – мама мені мало не щодня.

– Але ж мамо, ви з татом відмовилися пів року тому допомогти з покупкою “марної” і непотрібної машини, зате зараз безкінця просите вас кудись звозити! – нагадую я мамі.

Коли ми з Дімою збирали на машину, мої батьки тільки хмикали, говорили, що це марнотрацтво. Мовляв, зараз громадський транспорт ходить постійно. Сів і поїхав, куди треба. А машина – це примха і розкіш, і додаткові витрати до того ж. Зате коли ми її купили, постійно почали просити їх кудись відвезти. А як же громадський транспорт?

Ми з чоловіком Дмитром давно хотіли машину. Обоє працюємо далеко від дому, тому добиратися довго, важко. Машина була рожевою мрією. Житлом чоловік був забезпечений, тому ми почали збирати на авто, хотілося велику сімейну автівку.

Мої батьки про наш задум інакше як “примха” і “казна-що» не відгукувалися.

– От раніше транспорт ходив погано і не скрізь, тоді так, машина була потрібною річчю, а зараз всюди автобуси, маршрутки, електрички ходять. Набагато зручніше і дешевше, ніж утримувати свою машину. Це гуму купи, техогляд пройди, потім ще ремонтуй її постійно. Ніяких грошей не напасешся, – міркував щоразу, коли заходила ця тема, тато. Мама поруч підтакувала.

Я у них допомоги просила, бо знала, що у них є збереження, вони відмовили. Я не образилася, все-таки два пенсіонера. Але коли дізналася, що сестрі вони додали грошей на покупку дачі, стало неприємно. Я точно знаю, що сестра теж просила, і батьки допомогли, окільки вважають, що дача – це річ.

– Ось з сестри б приклад брала, вони дачу взяли, – піднімав тоді палець вгору тато, забуваючи згадати про свою участь в цьому процесі. – Будуть свої овочі та фрукти весь рік їсти, та й відпочити на природі є де. А ви на залізяку збираєте. Ну, збирайте, збирайте.

Ми і збирали. Нарешті зібрали достатньо для покупки уживаного позашляховика, брат чоловіка додав. Ми дуже любимо подорожувати, тому така машина нам якраз – і прохідна, і містка, і потужна. Батькам я про покупку не говорила, що їм з тієї “марної залізяки”.

У червні у племінника був день народження, чотири роки. Погода дозволяла, тому сестра запросила всіх до себе на дачу. Вона хотіла брати таксі, тому що везти продукти, дитину, речі і купу всього ще на маршрутці незручно. Але я запропонувала її відвезти, вона погодилася.

Ми з сестрою поїхали з ранку, щоб все підготувати, потім я мала заїхати по чоловіка і батьків. По дорозі сестра все нахвалювала машину.

– Це ж як зручно, ніяких проблем з водіями, не треба чекати по сто годин, краса! Така мобільність! Я б теж хотіла машину, але у нас з чоловіком прав немає, а вчитися зараз ніколи. Ось малий в школу піде, обов’язково піду сама і чоловіка відправлю.

Що гріха таїти, мені було приємно, що сестра захоплюється покупкою, у нас завжди хороші взаємини були, ніхто нікому не заздрив. За допомогу батьків в покупці дачі я її не звинувачую, батьки самі вирішили так.

Коли я потім під’їхала забирати батьків, вони спочатку подумали, що ми на таксі. Але потім все з’ясувалося, нас стримано привітали з покупкою. Доїхали з вітерцем, тато намагався спочатку бурчати, що все-таки витратили гроші в нікуди, але швидко притих.

Додому теж всіх розвозили ми, тобто чоловік, я в темряві бачу гірше, мені їхати складніше.

Після цього батьків прорвало: то їм в поліклініку, то на ринок, то до друзів, то на рибалку, то по пенсію…

Коли ми вільні, завжди їм допомагаємо, я або чоловік возимо. Тут на ремонт ставали, так тато розпереживався весь. Навіть грошей пропонував на ремонт. Йому ж на риболовлю їхати, а він без машини – як так? Але ми самі відремонтували.

Тому я іноді не втримуюся і нагадую, що вони машину марною штукою вважали, не можу промовчати. І тільки іронічно посміхаюся, коли вони з мамою на два голоси починають хаяти громадський транспорт.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Добавить комментарий