Живемо ми з чоловіком в невеличкому районному центрі, сину вже одинадцять років. Моя мама живе на сусідній вулиці, і вона бачить цю сімейну ситуацію на власні очі. – Доню, треба щось з цим робити. Звернись до людини, яка грамотно допоможе розставити всі крапки над “і”. А то дивись, ти своїми ж руками розвалиш сім’ю. – Я розумію, що мама права, але вдіяти нічого не можу. Чому найрідніші люди мене просто “списали”? Я для них обслуга – не більше!

ІНШЕ…

Живемо ми з чоловіком в невеличкому районному центрі, сину вже одинадцять років. Моя мама живе на сусідній вулиці, і вона бачить цю сімейну ситуацію на власні очі. – Доню, треба щось з цим робити. Звернись до людини, яка грамотно допоможе розставити всі крапки над “і”. А то дивись, ти своїми ж руками розвалиш сім’ю. – Я розумію, що мама права, але вдіяти нічого не можу. Чому найрідніші люди мене просто “списали”? Я для них обслуга – не більше!

Для мене сім’я завжди була на першому місці. З дитинства мене батьки вчили, що потрібно допомагати своїм рідним і ніколи не залишати їх в біді.

І я саме так і поступала, проте в якийсь момент моя звичайна допомога перетворилася у щось належне для моєї сім’ї.

Мій чоловік і син сприймають мене як щось, що було і буде з ними завжди без можливості “зникнення”. Я не втомилася і не розлюбила чоловіка і сина. Я просто стала помічати, що щось в їх поведінці раптово змінилося. Або, можливо, змінилася я?

Загалом, справа в тому, що я зрозуміла щире ставлення до мене. Нібито глянула на наше сімейне життя з боку. І після цього все відразу стало на свої місця.

Мій чоловік Ігор ставиться до мене як до якоїсь іграшки, яка виконає всі його примхи. Син же бачить в мені робота, який завжди забезпечить їжею, чистим одягом і іншим побутом. І хоча сім’я повинна бути за одне, у мене таке відчуття, що я просто обслуговуючий персонал для своєї сім’ї.

Саме таке ставлення найгірше для мене. Якби це було відкрито, то ми могли поговорити на цю тему. Все обговорити і, можливо, остаточно вирішити всі наші недомовки. Однак на даний момент все виглядає так, ніби це “щось” вигадала моя ж фантазія. Якщо я почну розмову, то мене напевно приймуть за людину несповна розуму, або за втомлену господиню, якій нема чого робити.

Мої подруги кажуть, що так жити теж не можна. І я з ними погоджуюсь, але як вийти з цієї ситуації? Мати ж зовсім радить спочатку сходити до лікаря-спеціаліста і тільки потім робити якісь висновки, що без допомоги я можу просто зруйнувати свою сім’ю, своїми ж руками.

В цілому вона права, тому що не можна приймати настільки імпульсивні рішення без попереднього обговорення. Зрештою, зруйнувати сім’ю це останнє, що я хочу зробити, адже я люблю своїх хлопців. У моєї колишньої знайомої, до речі, теж була схожа ситуація багато років тому в сім’ї. Казала, що чоловік і діти сприймають її як належне і зовсім не ставлять в сімейні плани. І замість того, щоб все грамотно вирішити, вона просто взяла і пішла з сім’ї.

Тобто, її спочатку не цікавила доля своїх близьких. Зі мною таке не спрацює. І так, вона до сьогодні живе в своє задоволення, зрідка допомагаючи родині, але в цілому ні з дітьми, ні з чоловіком більше не спілкується. Мені взагалі важко уявити такий спосіб життя. Раптом коли-небудь таке ж станеться і зі мною? Повірити не можу, що можна кинути власну дитину і чоловіка заради “чудового” життя.

Можливо хтось був у такому становищі. Підкажіть, допоможіть, як в очах близьких стати і домогосподаркою і людиною, яку люблять, допомагають і підтримують?

Я вся на взводі, що робити, не знаю.

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Добавить комментарий