Мені почали телефонувати всі родичі і навіть подруги мами. Соромлять. Прямим текстом кажуть, що я повинна за свій вчинок прийти до матері і вклонитися, а найголовніше, попросити пробачення, а потім простягнути їй руку, на якій повинні лежати ключі від моєї ж квартири. Я жила з бабусею, вона й написала такий заповіт, проте мама ніяк не хоче змиритися з таким розкладом. Як бабусі було погано, ніхто не навідувався, а тепер всі такі мудрі

ІНШЕ…

Мені почали телефонувати всі родичі і навіть подруги мами. Соромлять. Прямим текстом кажуть, що я повинна за свій вчинок прийти до матері і вклонитися, а найголовніше, попросити пробачення, а потім простягнути їй руку, на якій повинні лежати ключі від моєї ж квартири. Я жила з бабусею, вона й написала такий заповіт, проте мама ніяк не хоче змиритися з таким розкладом. Як бабусі було погано, ніхто не навідувався, а тепер всі такі мудрі.

Мама вважає, що я перехитрила її зі спадщиною. Але квартира не просто так мені дісталася: я купила її у бабусі.

Правда, не всю вартість квартири виплатила: протягом п’яти років приблизно половину від ціни бабусиної нерухомості. Про всяк випадок вона написала дарчу на моє ім’я відразу після першого внеску.

Розстрочка у мене була на десять років, по двадцять дві тисячі щомісяця. Ця домовленість була усною. В теорії я могла взагалі не виконувати ці зобов’язання, але совість б не дозволила так вчинити.

Ми жили разом. Повсякденні потреби, ліки, відпочинок – це все, крім платежів в рахунок покупки, лежало на моїх плечах. Бабуля отримувала пенсію. Ті кошти, які я їй віддавала, вона витрачала на свій розсуд: збирала, потім допомагала або моїй молодшій сестрі, або мамі.

Допомога виражалася в організації весілля, в ремонті маминої квартири, покупці хороших подарунків. Я не питала і нічого не говорила, моєю справою було віддати гроші. Їх подальша доля мене не турбувала.

Бабусі не стало. З якогось переляку мама подумала, що залишок мого боргу у спадок перейшов до неї. І стала вимагати оплати, причому її поведінка нітрохи не відрізнялося від повадок нахабних колекторів: вона могла подзвонити вночі або могла приходити о шостій ранку.

Після мого сотого “Ні”, вона почала всім розповідати казки: що у неї є друга хата, яку я обманом отримала і окупувала, але вона знайде на мене управу і почне нормально жити.

Сестра стала на мій бік, вказавши матері на її неправоту: грубо кажучи, те, що належало б їй за законом, вона майже отримала. Це з урахуванням того, що бабуся в будь-якому випадку не планувала залишати житло своїй дочці.

Ремонт, відпустка, побутова техніка та меблі – те, що їй було куплено з моїх/бабусиних грошей, цілком достатня компенсація за неотриманий спадок.

Але мати вперлася: я її обійшла в спадковому плані і все. Тобто, коли її матусі була потрібна допомога і гроші на лікарів і медицину – вона нічого не робила, я платила і добре.

Прекрасно знаючи заздалегідь, що саме я є власником. Але її це не турбувало протягом половини десятка років. А зараз вона заспівала.

Мені телефонують родичі і її подруги. Соромлять. Прямим текстом заявляють, що я зобов’язана з поклоном і вибаченнями принести жінці, яка мене привела на світ, ключі. Вона ж мене виростила. Найбільш лояльні пропонують продати нерухомість і поділити гроші на три частини – мені, сестричці і нашій матері. Розумні які знайшлися!

Якщо скласти все, що було мною витрачено за цей час, то це майже вартість мого житла. Моральний внесок я не рахую: з літньою людиною дуже важко ужитися, їй непросто догодити, легко образити найменшим словом. А побут?

Жодного разу ніхто не прийшов і не зварив каструлю супу! Навіть коли вона злягла, я крутилася як білка в колесі, розриваючись між лікарнею і роботою!

А зараз мене виставляють хапугою і обманщицею…

Я вирішила переїхати, набридло сидіти і кожну хвилину чекати стуку в двері. Подала оголошення про продаж. Не знаю, звідки всім стало про це відомо, але мама випросила у рідні велику суму в борг. Вона пообіцяла що всім все поверне. Адже я, як порядна дочка, обов’язково з нею поділюся.

Зміна номера телефону не допомогла, довелося переїхати, поки ходять покупці. Нікому нічого не дам. Нехай в глибині душі гризе черв’ячок сумніву, що краще б виділити гроші їй, хоч частину. Але не буду.

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Добавить комментарий