Ми з чоловіком живемо з моїми батьками, вони старенькі. Я ніколи не можу запросити до себе гостей, бо батьки рано лягають спати, їм заважає шум та гамір, вони полюбляють подивитися телевізор. Тому я ніколи не ходжу ні до кого в гості, адже до себе не можу когось покликати. Мені прикро, що так склалося наше життя, але люди мене не розуміють

ІНШЕ…

Зараз я маю досить таки багато колежанок на роботі. З деякими навіть декілька років дружу, у нас з ними спільні інтереси. не можу сказати, що це дуже хороша дружба, але ми з ними спілкуємося дуже часто, інколи й відпочиваємо разом.

Так склалося, що серед своїх подруг я одна живу зі своїми вже немолодими батьками. Я маю чоловіка і доньку. Ми разом живемо з моїми мамою і татом у трикімнатній квартирі. Батьки нам виділили дві кімнати, бо донечка вже підросла і їй потрібний свій власний простір.

Коли ми на роботі і вдома спілкуємося з подругами, вони постійно говорять, що всього в житті досягнули самі, бо важко працювали, все своїми силами піднімали.

Оксана сказала, що взагалі починала з чашки та ложки на кухні бо без нічого сиділи, мали лише одні стіни порожні на орендованій квартирі.

Виходить, під час цих розмов, коли мої знайомі хизуються своїми здобутками, я мовчу, бо й досі живу з батьками, на їхній території, і, щиро кажучи, вони одні там господарі по праву.

Коли подруги влаштовують вечірки чи веселі посиденьки, запрошують усіх до себе, часто мають багато гостей, то я не можу цього зробити, во вони старенькі вже, рано спати лягають, буває не дуже гарно себе почувають.

Я люблю своїх тата й маму, шкодую їх і добре розумію, що в їхньому віці присутність у домі чужих людей, особливо, коли засиджуються до ранку, не бажана.

Мені похизуватися нічим. До недавнього часу, я на це не особливо зважала, адже ми з чоловіком теж не ліниві, заробляємо на життя непогано, щось доньці на навчання відкладаємо, щоліта їздимо відпочивати за кордон.

Та останнім часом дівчата натякати стали, що вони всього самі досягли, а я й досі живу з батьками, потрібно мені щось міняти в житті, дивляться на мене трохи недобре.

Та грошей на квартиру в нас немає, бо брати кредит ми не хочемо, великий процент потрібно в банк віддати. А допомогти нікому, батьки мої живуть на одну лише пенсію, а в чоловіка батьків немає давно.

І якщо чесно, можливо трохи не гарно з мого боку, але я прекрасно розумію, що знайомі не все досягли самі, там не все так просто. Хтось продав машину батьків і купив квартиру, хтось багато років жив з батьками теж, наприклад, Ірині батьки й комуналку оплачували самі, поки вона у них жила, за батьківський кошт харчувалася, вони за все платили. А Ірина купила квартиру і тепер вихваляється мені, що сама, але ж це не так. У Оксани мама дачу продала, пів суми її віддала, вона поклала її на рахунок в банк, трохи почала туди своїх грошей відкладати, а потім зняла суму з рахунку і купила квартиру. І  теж говорить, що сама з чоловіком всього досягла.

Але коли заходить знову мова про це, мені трохи незручно подругам про це говорити, адже образяться на мене за це.

Мені просто цікаво, чи багато ви знаєте людей, які дійсно в житті досягли всього самі і зараз дуже добре живуть? Бо я таких не знаю, якщо чесно. Хоча й вихваляються, але без батьківської допомоги ніхто ще не розбагатів. У хороших батьків і діти розумні та щасливі. Але докоряти комусь теж не гарно, я так вважаю. І я особисто ніколи не скажу людині про те, що вона сидить на шиї у батьків, адже ми ніколи не знаємо, що насправді відбувається у чужій сім’ї.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Добавить комментарий