Розчулююся я з сімейства чоловіка Ярчика. Такого клубка я не бачила зроду. Свекруха і її улюблена донечка навіть не здоровкаються зі мною, відвертаються. А все тому, що я змогла знайти підхід і нормально спілкуватися з бабусею чоловіка, а вони ні. Тепер намагаються переконати бабулю, що я все роблю тільки заради спадщини. Про те, що заробіток зріс, його мамі було вирішено не говорити. Та це “квіточки””

ІНШЕ…

Розчулююся я з сімейства чоловіка Ярчика. Такого клубка я не бачила зроду. Свекруха і її улюблена донечка навіть не здоровкаються зі мною, відвертаються. А все тому, що я змогла знайти підхід і нормально спілкуватися з бабусею чоловіка, а вони ні. Тепер намагаються переконати бабулю, що я все роблю тільки заради спадщини. Розповім про все детальніше.

У мене якось відразу не вийшло налагодити відносини з родиною чоловіка Ярослава, яка складається з його мами Зої Вікторівни і сестри. Мене зустріли як загарбницю. В принципі, нічого дивного в цьому немає, раніше Ярчик повністю тягнув на собі обох цих пані, які навіть не думали йти і працювати самостійно, вважаючи за краще тягнути соки з сина і брата. А тут прийшла я і порушила їх злагоджену відпрацьовану схему.

Мамі Ярослава на момент нашого знайомства було сорок сім років, сестрі чоловіка Ірині дев’ятнадцять, а самому Ярику двадцять три, ми з ним одного віку. Батько, який раніше всіх забезпечував, пішов з життя, коли чоловіку було сімнадцять років. Він тільки закінчив школу, але замість того, щоб йти далі вчитися, пішов працювати, бо треба було утримувати сестру і матір.

Ми познайомилися в автосервісі, де тоді ще майбутній чоловік допомагав мені з машиною. Обмінялися телефонами, щоб я могла дзвонити йому, якщо щось трапиться, потім якось непомітно почали спілкуватися, зустрічатися, закохалися, з’їхалися.

Вже тоді я розуміла, що з його сімейством буде тяжко, тому що левову частку доходу чоловіка доводилося віддавати туди, свекруха регулярно дзвонила і бідкалася про їх тяжке становище. Чоловік не відмовляв, він просто взяв ще додаткової роботи, щоб отримувати більше. Про те, що заробіток зріс, його мамі було вирішено не говорити.

Чесно кажучи, орієнтуючись на слова Ярчика, я уявляла собі його сім’ю зовсім інакше – старенька мати і маленька сестра, що вчиться в середній школі. Але ні, під час знайомства мене зустріла квітуча молода жінка і доросла дівиця, які відразу прийняли мене в штики.

Мене побачене збентежило, на мій погляд, вони явно були не в тому положенні, щоб їх забезпечувати. Допомагати в міру сил – так, звичайно. Але от щоб повністю взяти на себе турботу про двох дорослих дівиць – ​​мені здається, це явний перебір.

Якщо раніше я якось не дуже вникала, що там в родині у чоловіка, то тут вирішила з ним серйозно поговорити.

Ті гроші, які він постійно витрачає на матір і сестру, він може вкладати у власне навчання, мені дуже хотілося, щоб розумний і здібний Ярик здобув гідну освіту. Я не кажу про університет, але якісь курси, уроки, техніку. Йому подобається напрямок відеомонтажу, але для цього потрібно змінити комп на більш потужний, пройти навчання, купити ліцензійну програму і таке інше.

У нього ж ніколи на це не вистачало грошей, і я розумію чому – мама і сестра вижимали його з усім старанням, давлячи на те, що він єдиний чоловік у сім’ї і зобов’язаний їх утримувати, як колись робив їхній батько.

Ярослав почав про це замислюватися, дослухатися до моїх слів, а коли Іра вилетіла з універу, заваливши сесію, відмовився платити за її навчання. Сказав, що він дав їй шанс, вона його розтринькала, тепер нехай думає про освіту сама.

Там відразу зрозуміли, звідки такі крамольні думки в голову Ярчика надуло, і почали мене клясти з новою силою, періодично надсилаючи смс-ки з вимогою не лізти в їхню сім’ї і звалити в туман. Але ні, не склалося у них, ми з чоловіком благополучно одружилися і щасливо живемо разом.

Але вищої точки неприйняття наші з ними відносини досягли, коли я познайомилася з бабусею чоловіка.

Про існування Василини Андріївни я тільки чула, але знайома особисто з бабусею не була. А тут чоловік якось увечері з кимось поговорив і сказав, що в суботу його не буде, потрібно відвідати бабусю, давно не був у неї, допомогти їй потрібно. Виявилося, дзвонила сусідка бабусі. Я попросилася з ним.

Ярослав спочатку відмовлявся, кажучи, що мені воно не потрібно, у бабусі дуже склочний важкий характер, і мені буде складно. Але я наполягала і він в результаті здався.

Бабуся Василина жила в сусідньому райцентрі, години дві їзди на авто. У неї виявилася велика трикімнатна квартира досить запущеного стану. Воно й не дивно, самостійно бабуся явно не могла все робити, бо пересувається на милицях або ходунках.

Характер у бабусі насправді був не мед, нас обхаяли вже з порога. Ярчику дісталося, що рідко приїжджає і взагалі йому байдуже на родичку, а мені – за яскраву футболку і макіяж, мене назвали пані з низькою соціальною відповідальністю. В квартирі дуже смерділо каналізацією і кішками, у вікна не було нічого видно від бруду, а колись білі фіранки були коричневі.

Ярику треба було полагодити бабусине ліжко, там дошки повилітали, відремонтувати кран і повісити на місце гардини, які кіт обірвав. Я ж закотила рукава і пішла прибирати. Бабуся на нас побурчала, потім закрилася в дальній кімнаті і увімкнула на всю гучність телек.

Ми затрималися у неї на всі вихідні. Я відмила вікна, плиту, підлоги, випрала фіранки, викинула старі і купила нові рушники, помила холодильник, приготувала їжу. До нашого від’їзду квартиру Василини Андріївни було не впізнати.

Якщо ви думаєте, що бабуся весь час сиділа в кімнаті і не заважала, то помиляєтеся. Вона хвилин п’ятнадцять там посиділа, потім ходила між мною і чоловіком, примовляючи, що все ми робимо не так, тільки псуємо, що вона нас ні про що не просила, щоб ми нічого не чіпали і залишили, як є.

Ми не слухали, адже далі слів якось не йшло, ганчірками баба Василина в нас не кидалися, поліцію не викликала, навіть міцним слівцем не скористалася жодного разу. Я сказала, що якщо їй не сподобається, то вона дуже швидко приведе квартиру в той же стан, як і було. Якщо сподобається, то ми будемо приїжджати і допомагати їй частіше.

Звичайно, це не врятувало нас від докорів, скарг і примх бабусі, але їхали ми звідти з чистою душею – квартира залишилася якщо не ідеальному, то в жилому стані. Чисто, затишно, добре. Звичайно, там потрібно підтримувати порядок, це треба буде їздити, але тут вже справа за бабусею – подзвонить, значить поїдемо, ні – ну раз в місяць будемо навідуватися без запрошення, щоб вже зовсім сумно все не ставало.

Ярчик всю зворотну дорогу захоплювався моєю витримкою і терпінням. Мені від бабусі Василини діставалося повною ложкою, звичайно. Але у мене багатий досвід спілкування з такими людьми – у мене є дві точнісінько такі ж бабусі, щоправда, живуть далеко, часто до них їздити, на жаль, не виходить. У чоловіка вона хоча б не п’є і не сквернословить.

Бабуся Василина зателефонувала Ярику через два тижні, насварила, що знову зламався кран, щоб ми приїжджали і переробляли, що накосячили. У перекладі на людську мову це означає, що нас хочуть бачити, тому що минулий результат їй сподобався. Ну ось така вона людина, прямо просити про допомогу не може, не привчена. Тільки в таких ось формулюваннях, але ми ж всі дорослі люди.

Коли про те, що ми регулярно їздимо до Василини андріївни, дізналися мати і сестра чоловіка, була люта реакція у обох. Вони Ярчику пред’являли, що ми хочемо бабусю обдурити, щоб вона на нас квартиру переписала і залишила зовицю без законної спадщини. Чоловік тільки пальцем біля скроні покрутив і сказав, щоб вони не вигадували.

Так вони тепер бабусі Василині мізки виносять і проти нас налаштовують. Навряд чи це вийде, не та це людина, бабця Василина при своїєму розумі і дуже розумна. Мені ось особисто без різниці, кому і що вона відпише, мене їхні майнові змагання взагалі не колишуть, просто не діло, коли самотня літня жінка живе в таких умовах при живих родичах.

Ярчик розповідає, що колись мати намагалася їздити допомагати бабусі, але після такої ж теплої зустрічі, яка чекала нас, моя свекруха перестала навідуватися до власної мами. А тепер ось знову поїхала, ірину прихопила. Мені не шкода, хай їздять. Повинна ж бути від них хоч якась користь, а то тільки гроші тягнуть з сина і брата.

А я задоволена своїм впливом на Ярослава, він почав все зароблене нести в нашу родину, і ми скоро станемо молодими батьками.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Добавить комментарий