Чим більше часу минало з дня весілля, тим частіше син приходив в гості один – поїсти і попросити в борг. Я його не запрошувала, він приходив сам. Я просто не могла не пускати свою голодну дитину в свій будинок. Але одного разу подзвонила невістка

ЦІКАВО

Мій син одружився з дівчиною з дитячого будинку. Мене це трохи напружувало – спадковість ніхто не відміняв, але синові говорити я нічого не стала. Вже якщо його цей факт не турбував, то і не мого розуму справа.

Вони одружилися і стали жити в квартирі невістки, яку виділила їй держава. Знаючи, що дівчинка ніколи не знала материнської любові, я намагалася бути з нею гранично м’якою і тактовною.

Хоча, сина іноді було шкода – невістка зовсім не вміла готувати і прибирання для неї – просто набір букв. Я не лізла зі своїм легким невдоволенням в їхнє життя: я прекрасно розуміла, що зовсім не це важливо в жінці.

Чим більше часу минало з дня їхнього весілля, тим частіше син приходив в гості один – поїсти і попросити в борг. Я його не запрошувала, він приходив сам. Я просто не могла не пускати свою голодну дитину в свій будинок.

Через це відносини з невісткою почали псуватися: після чергового дзвінка синові, коли він був у мене вдома, вона почала кричати в трубку так, що чула навіть я:

– У тебе є свій будинок! Якого біса ти тягаєшся до своєї матусі? Бігом додому!

Логіка невістки здалася мені досить дивною: чоловіка не годує вона, син приходить до мене сам, а в усьому винна я. Вона перестала приходити в мій будинок, заборонила робити це своєму чоловікові і стала категорично проти моїх візитів до них.

Ну що ж. Я захопилася малюванням і вирішила брати уроки іспанської, щоб зайняти свій вільний час. З дружиною сина і ним самим я не бачилася півтора року. Бувало, я годинами тримала телефон в руці, пориваючись зателефонувати синові, але, так і не наважуючись, брала кисті і йшла творити.

Нещодавно син сам мені подзвонив, вперше за весь цей час, і попросився приїхати в гості. Пам’ятаючи свої колишні помилки, я сказала йому, щоб без дружини навіть і не думав приходити. Він розсміявся і сказав:

– Прийдемо разом.

У призначений день я приготувала улюблені страви сина і накрила на стіл. Коли пролунав дзвінок у двері, серце радісно тьохнуло – я дійсно дуже скучила за сином. Невістка вручила мені букет квітів і посміхнулася. Невже, припинила ображатися і вирішила відновити спілкування? Ця думка мене дуже надихнула – вона ж непогана дівчина.

Коли невістка зняла пальто, я побачила кругленький животик. У мене буде внук або внучка! Я вже зважувала, як можу допомогти молодій сім’ї: подумки попрощалася з малюванням і іспанською, адже їм гроші потрібніші. Гаразд, подумала я, це все потім, зараз – важливі гості.

За столом панувала невимушена атмосфера, син з невісткою наминали пиріжки за обидві щоки. Пам’ятаючи про уразливість невістки, я не наважилася поставити запитання про те, хто народитися – хлопчик чи дівчинка.

Сама вона теж нічого не сказала, а по тихому питати у сина, я вважала негарним. Збираючись додому, вони пообіцяли прийти наступного тижня.

Син став дзвонити через день і цікавитися, чи потрібна мені допомога:

– Мамо, тобі, напевно, важко одній в такий великий квартирі, та й вік у тебе вже не той. Якщо що знадобиться – відразу телефонуй, ми приїдемо.

Зауваження про вік мене трохи зачепило: адже всі знають, що жінці стільки років, на скільки вона себе себе почуває. Проте, турбота сина приємно гріла душу.

Діти відвідували мене кожні вихідні. Ось тільки вид невістки з кожним разом був все більш і більш незадоволеним. Я ризикнула запитати:

– У тебе щось сталося? Може, їжа несмачна? Можу щось інше принести. Вибач, що питаю, а з дитинкою все добре?

Тут сталося те, чого я ніяк не очікувала. Невістка схопилася, тицьнула в мене пальцем і почала кричати:

– Сидите тут і робите вигляд, що нічого не відбувається! А ви про онука подумали? Чому ми втрьох повинні тулитися в крихітній квартирці, а ви тут сидите, як Кощій, чахнете над своєю житлоплощею. Важко було самій здогадатися, що квартиру продати треба? Чи ви що думаєте, ми просто так тут пирогами давимося?

Квартира, ну звичайно. Вся справа в квартирі. Сльози образи навернулися на мої очі. Ми з чоловіком прожили тут 30 років душа в душу. Мій будинок був наповнений щасливими спогадами та речами коханого чоловіка.

Серце стиснулося в грудочку: я не зможу допомогти дітям. Я не зможу продати квартиру, продати свої спогади – пам’ять з кожним роком слабшає, а бачачи різні дрібниці, фотографії, шпалери, що ми клеїли ще разом – я заново згадувала.

Я запропонувала їм свою допомогу з іпотекою: продавши свою квартиру, невістка могла зробити перший внесок, а з щомісячними платежами я б допомагала. Але і це її не влаштувало:

– Іпотека? Ви знущаєтеся? Все життя працювати на банк? – невістка повернулася до мого сина і скомандувала – Пішли звідси. Я тобі казала, що твоїй мамі плювати і на тебе, і нашу дочку. Нехай сидить тут одна і кує. Все одно скоро її не стане, тоді й переїдемо.

Вони пішли. Внучка, у мене буде внучка. Швидше за все, я її ніколи не побачу – знаючи характер невістки, вона не пробачить відмови.

А син не піде проти своєї дружини – так і має бути. Я сподіваюся, вони будуть щасливі.

Добавить комментарий