Чоловік відразу подав на розлучення, коли Лариса захотіла усиновити дитину. Але жінка не здавалася, вона твердо вирішила стати мамою для Богданчика

ПОЛІТИКА-ПОДІЇ УКРАЇНИ

Ларису кинув чоловік. Ось узяв та на розлучення і подав. Та й причин для цього особливих не було. Жили вони добре, дуже заможно. Мали свій великий двоповерховий будинок на околиці міста. Дві машини. Данило був великим підприємцем. І ось це ось все не знай кому дістанеться.

Ларисі точно нічого не дістанеться, бо чоловік у неї – дуже хитрий. А все чому – вона дітей не хотіла. Ось зовсім. Лариса якось і сама не знає, як так вийшло. У її рідних сестер є діти. У одної дочка, а в іншої і дівчинка є, і хлопчик. Так Лариса їх і бачила всього кілька разів.

Мама Лариси теж руками розводить. Начебто все Ларисі, все їй коханій. Ну Лариса батьків своїх теж радувала, треба сказати. В гімназію елітну грошики чималі платили не дарма, на п’ятірки круглі вчилася. Через це і в університет хороший легко поступила, і роботу потім престижну знайшла в іноземній компанії. Лариса на свою роботу щодня як на свято йшла.

Так що там йшла, летіла! Воно і зрозуміло – то презентація, а потім банкет. А то і переговори важливі в який-небудь Шрі-Ланці. Однокурсниці її застрягли в дітях і кашках. Ну мати з сестрами переживали за Ларису, звичайно. Годинник цокає, а вона все в дівках сидить. Так до тридцяти років і досиділа.

Вони вже думали – все. А та раз така і чоловіка, теж трохи за тридцять, знайомитися привела. І він галантний, вихований. весь з себе. Прошу, каже, дочки вашої руки і, отже, серця! Весілля зіграли багате. Одна тільки бабуся Лариси була незадоволена. Що це за весілля таке, мовляв, і конкурсів не було, і «гірко» гості не співали. Тому, каже, і дітей досі немає. Ну але хто їх там знає.


А недавно Лариса матері дзвонить і приїхати просить, терміново. Ну та й помчала. По дорозі вже тільки чого чи не передумала, а що насправді сталося, їй в голову не приходило.

І ось привозить її Лариса до якогось будинку. Заходять вони в кімнату одну, а там малюк місяців шести в манежі повзає. Ларису побачив, рученята до неї тягне й белькоче: «Мама». Як потім з’ясувалося, він перший раз до неї так звернувся – мама.

А як вийшло все ось як. Ларису організація її іноземна в рамках благодійної акції в Будинок малятка відрядила. Ларисі довелося йти. Дивиться – дитина в одному ліжечку лежить і очиськами чорними її свердлить. І мовчить. Інші кричать, а цей ні. Лежить такий і на Ларису дивиться.

Лариса запитує, що і як. А їй і кажуть – сирітка він. Батька, матір, братика і бабусю Бог до себе забрав. А цей чогось тут залишився. Лариса до дитини цієї потайки ходити і почала. А потім і усиновити захотіла. Для цього і покликала маму. Порадитися, так би мовити. А чого радитися тепер. Забирати треба, та й все.

Ось Лариса і давай документи збирати. Ну і чоловікові бажання своє, природно, виклала. Той спочатку думав, що вона жартує. Навіть у відпустку з’їздити запропонував. А вона своє – усиновимо давай і назвемо Богданом. Ось після цього чоловік на розлучення і подав. Тому що він і сам дітей ніколи не хотів.

Саме через це Лариса йому і сподобалася. Як то кажуть, два чоботи пара. І все добре було, а тут вона придумала дитину усиновляти. Підвела. Гірше навіть, ніж просто взяла і зрадила.

А Лариса аж розцвіла вся. Байдуже, каже. Ми з Богданчиком точно знайдемо доброго розумного тата, який і мене любити буде.



Добавить комментарий