Я лише пізніше усвідомила, що мій син на ці сімдесят квадратів прав не має, оскільки купувалися вони до одруження. Ми ж не знали, що куплену квартиру син оформив на майбутню дружину. Не мало значення, що ми витратилися на ремонт зі своєї кишені і на обстановку пристойну суму грошей приготували. Вони розписалися і в’їхали в квартиру. Я, образившись на сина, на меблі не дала ні копійки. Я вже з ремонтом допомогла, як виявилося, чужій людині

ІНШЕ…

У мене є два сина, нещодавно я дізналася, що молодший син купує квартиру. Здивувалася, чому він сам мені про це не сказав. Син крутити не став, оголосив, що надумав одружитися. Уже пропозицію зробив Олені, своїй дівчині, і дуже хвилювався, чи прийме вона її.

Спочатку я засмутилася, але потім прикинула і зрозуміла, що не все так погано: жити син буде, як на долоні, майже навпроти, бо квартиру він купив в будинку поряд. Навіть зронила сентиментальну фразу про гіпотетичного онука, який сам зможе вдаватися до бабусі на пиріжки. Бійся слів своїх.

Олена з Дмитром подали заяву і я захотіла познайомитися з майбутньою невісткою і її родичами, пора було обговорити, де і як святкуватимемо весілля. Я відразу вирішила, що весілля буде скромним, смітити грошима не час – треба квартиру, спочатку викуповувати, потім обставляти.

Дмитро все тягнув з візитом до батьків нареченої. Від весілля, в будь-якому вигляді, відхрестився. Зронив, що у Олени весілля вже було, а йому цього і дарма не треба. «Як було?!» – перепитала я у сина. Мені так прикро стало, я розійшлася не на жарт. Навіть чоловік синові дорікнув: «Приховати цей факт розуму не вистачило?»

Син розумів, що зайва інформація ні до чого, але були обставини, вірніше, цілих три, які приховати неможливо. І, як не приховуй, вони все одно вилізуть.

Свою Олену син привіз до нас за два тижні до штампа в паспорті. І здалася вона мені якоюсь дуже досвідченою, чи що? Просто в очах Олени читався такий досвід, що його на трьох жінок би вистачило.

Вона не заливалася сором’язливим рум’янцем, не намагалася сподобатися. Пройшлася у нас по квартирі і, не сідаючи за стіл, захотіла оглянути їх з сином гніздо. Вирушили.

Я лише пізніше усвідомила, що мій син на ці сімдесят квадратів прав не має, оскільки купувалися вони до одруження. Ми ж не знали, що куплену квартиру син оформив на майбутню дружину. Не мало значення, що ми витратилися на ремонт зі своєї кишені і на обстановку пристойну суму грошей приготували.

А далі ще гірше – з’ясувалося, що у Олени двоє діток, і сама вона на три роки старша за мого сина. Я сподівалася напоумити сина, але, той навіть слухати нічого не хотів.

Вони розписалися і в’їхали в квартиру. Я, образившись на сина, на меблі не дала ні копійки. Я вже з ремонтом допомогла, як виявилося, чужій людині.

Така ситуація моєму материнському розуму не під силу. Бракує мені доброти та й шляхетності ось так зрадіти можливості стати бабусею відразу двом чужим дітлахам. Та й невістка мене зовсім не тішить – обкрутила мого сина, а він і радий.

Сусідка радить прийняти невістку і змиритися. Син живий-здоровий і навіть нещасним не здається. А кого і в якій кількості собі на шию садити – вже його справа.

Відтоді вже два роки пройшло. Я намагаюся відноситися до ситуації спокійно. Був випадок, коли я погодилася прийняти до себе на кілька годин дітей Олени. Дала їм альбоми, фломастери, сама пішла на кухню. Так вони мені за цей час всі шпалери обмалювали.

Більше я їх до себе не приймаю, так і сказала – це не мої рідні внуки і сидіти з ними я не зобов’язана. Та й син з Оленою не дуже добре живуть, лаються постійно.

Але назад дороги нема – Олена знову чекає дитину, кажуть, буде хлопчик. Ну що ж, нехай. Не такої долі я хотіла своєму синові, але він сам собі це вибрав, то нехай і живе, але без моєї допомоги.

Фото ілюстративне – mazyr.

Добавить комментарий