Ігор нарешті розлучився. Моїй радості не було меж, але, як то кажуть, рано раділа. Поки не народилася дитина

ПОЛІТИКА-ПОДІЇ УКРАЇНИ

В мене так вийшло, що я вийшла заміж в 18 років, а через 2 роки я вже розлучилася. Всі навколо вважають, що я дуже красива, тому знайти собі пару для мене було не проблема. Але я вирішила, що цього разу поспішати вже не буду.

Незабаром познайомилася з багатим чоловіком, для мене він нічого не шкодував. Його звали Ігор, я дуже закохалася в нього, кинула все заради нього. Роботу, своїх шанувальників і своє безтурботне життя.

Але мене чекав сюрприз – я дізналася, що він одружений і у нього троє маленьких дітей. Це мене засмутило, але я думала, що наші відносини ненадовго. Погуляє і повернеться до дружини і дітей, і що приховувати, я сама цього хотіла.

Але потім я зрозуміла, що закохалася, до того ж, дуже сильно. Ніколи зі мною такого не було. Терпіла все: як він розмовляє з дружиною при мені, бреше їй, що працює і не може приїхати, говорив, що любить. Зустрічається з нею. Загалом, дуже було боляче. Терпіла я це все два роки (весь цей час він навіть не збирався розлучатися), а потім нашим відносинам прийшов кінець.


І тут (не знаю, доля це чи як), сама того не очікуючи, виявилося, що я чекаю дитину. Мені було 24, я вирішила, що буду народжувати і не важливо буде він зі мною чи ні.

Ігор нарешті розлучився. Моїй радості не було меж, але, як то кажуть, рано раділа. Поки не народилася дитина я жила у батьків, він лише зрідка приїжджав, гуляв з друзями, радів життю. За місяць до народження дитини він поїхав на заробітки в інше місто. Навіть мене не зволив приїхати забрати.

Нашій дитині скоро рік, у сина моє прізвище. Наш тато приїжджає зрідка, за цей рік ми бачили його всього чотири рази. Звичайно, матеріально він нам допомагає, але коли заводжу розмови про весілля або про те, що б дати дитині прізвище, він відмовчується. Постійно клянеться мені в коханні, хоча жити нас до себе не кличе.

Розумом розумію, що я красива молода дівчина, у якої все попереду, а серце все ж сподівається, що ми все-таки будемо разом. Я люблю його дуже… І тут мимоволі спадає на думку прислів’я: «На чужому нещасті щастя не побудуєш». Відчуваю себе винуватою, що залишила його дітей без батька. Хоча подруги заспокоюють, що моїй дитині теж потрібен батько.

Іноді замислююся – для колишньої дружини він робив все, а для мене якось не дуже. Може, і не потрібна я йому? Але хочеться сподіватися на краще…



Добавить комментарий