Hавіщо я пхалася в особисте життя дитини.

ІНШЕ…

– Припини і знову не починай, мамо. Я просто з Анею дружу й мені ніхто не потрібен. А про Світлану навіть не згадуй.

Так пройшло вже більше, ніж пів року, а мій син взагалі на себе не схожий. Йому ніщо не було цікаве. Він до всього втратив інтерес, а мене мучила совість, бо я втрутилася і все зіпсувала. Навіщо я пхалася в особисте життя дитини. Я думала, що ця дівчина йому не пара і навіть не спробувала з нею познайомитися ближче.

Одного разу ледве вмовила сина вийти з кімнати та піти кудись з друзями, так з того дня він так гуляє, що приходить лише під ранок. Я просто кусаю локті, оскільки взагалі не вірю, що це мій хлопчик. Він ніколи не був таким замкнутим та дратівливим.


Мені так соромно за свої вчинки, я погрожувала тій Світлані, говорила, що не дам їй життя, а зараз сама отримала по повній. Я вже давно пожалкувала й де тільки не шукала її. По друзях, в соціальних мережах, в інститут їздила – ніде не було. Потім вияснилося, що пошуком зайнялися і її батько, оскільки сам не знає, де його донька. Згодом найняла приватного детектива … і ось листок з її адресою у мене в руках.

Я про свої пошуки нічого синові не розповідала, а просто сіла в потяг і поїхала до тієї, чиє ім’я забороняла називати у власному домі.

– Ви? – Свєта здивовано дивилася на мене.

Читайте також Це ж не мій онук, нехай ним його бабусі займаються, а у мене свій є, – сказала вона.

– Нам потрібно поговорити. Можна увійти? – дівчина загородила двері у квартиру, – Я прийшла попросити у тебе вибачення. Будь ласка. Якщо ти все ще одна, може …

– Я вже давно не сама. У мене є Антон.

І тоді в мене земля попливла під ногами, я притулилася до стінки, в голові крутилася лише одна думка: «запізнилася …». А з квартири почула дитячий плач і Світлана різко побігла в кімнату. Я ж чкурнула за нею і побачила в ліжечку маленького карапуза з золотим волоссям. Світлана взяла його на руки і намагалася заспокоїти, а я лише в той момент побачила її красу.

Вона повернула малюка до мене личком і сказала:

– Познайомся, Антоша, це твоя бабуся!

Я б була шокована і слова не могла промовити.

– Світлано, та чому ж ти не сказала, що у мене буде онук.

– Після того, як не стало мами, батько, який мене завжди дуже любив, немов розум втратив, ніби це я була винна в тому що мами з нами більше не було. Якби я залишилася з Костею, ви б мене ненавиділи, а я хочу, щоб мій син ріс в любові.


– Світлано, пробач мені за мої дурість.

Ми двоє обійнялися й плакали, а маленький. Антон міцно притиснувся до мене.


Добавить комментарий